08-01-18

^®

Ірен обіцяють написати музику на її вірші

18 січня 2008 р. П'ятниця.
У прихованих вуличних кулуарах центру Києва з'являється знову ця Жінка, трохи скромна, трохи по-дитячому налякана, безмежно цікава і ненаситна фантазерка .... Ірен Роздобудько. Тут вона має завітати в такий же скромний і безмежно цікавий підлітковий клуб за місцем проживання. Але в підлітковому клубі її зустрінуть не підлітки, а дорослі, не менш творчі люди.

В цьому, зашарпаному часом будинку на вулиці Шота Руставелі щотижнево збираються молоді люди, які співають, грають – словом творять у власному теплому мелодійному світі на тлі настінного сірого полотна з надписом "Клуб авторской песни «Дом»". Але "клубівцям" сьогодні кортіло наспівати щось і для неї, задушевно поговорити з творцем своїх народжених уявою героїв. Щирість антуражу дещо зворушила: Ірен сама зіграла і заспівала під гітару. Один із любителів "авторской песни" не помилився, зауваживши, що Ірен жваво спілкується через літературу з читачем; одначе, як бачите, не тільки через слово, а й через очі, через жести, через живу мову.

Цього разу для більшості людей, у мовному аспекті, російська була рідніша. Вони хотіли дізнатись, як вона так гарно пише українською, народившись і проживши тривалий час в Донецьку. А Ірен просто сказала: "Мова – це не питання. Це питання інтелігентності, ви ж самі розумієте". (Дякуємо тобі, Ірен, ревні захисники української, наголошую – рідної, мови). "А українська мова – це для мене море, в якому я часом потопаю, бачу риб, часом просто захлинаюсь. І якби я досконало опанувала інші мови, я б спробувала писати іншими мовами".
Їй дивно чому її подруга з Донецька не знає хто такий Василь Стус (а там і вулиця його є), їй дивно чому люди нарікають на дефіцит книжок в районах. Для неї це ніколи не було проблемою: "Пам'ятаю свою юність, коли ми видирали ці книжки. Коли я хотіла Пастернака, значить я поїду, з під землі дістану, десь в якихось спекулянтів, на останні копійки, але куплю це. Якщо ти хочеш цю книжку мати, то ти її будеш мати".
А ще ми знову почули її тези, якими вона трохи відкриває своє тепле письменницьке серце:
- перед її очима текст майбутніх творів йде титрами;
- вона завжди відпускає своїх героїв у світ, в якому далі вони живуть самі по собі;
- після життєвих блукань і страждань, її герої не ламаються, а стають "кращими, сильнішими";
- вона ображається коли в дещиці її творів бачать тільки історію, а не уяву, а не підтекст, який так хочеться донести до читачів;
- її детективи - це іграшки, "хуліганства", які вона тепер з чистою душею полишає;
- літературні тусівки - це, насправді не тусівки, не "рафінована еліта, відсторонена від людей, у якої там є своє коло спілкування, і яка пише там щось високоінтелектуальне" (а саме так стверджував той же виконавець "авторской песни"). Бо всі письменники, які з'являються на літературних заходах (Лариса Денисенко, Андрій Кокотюха, Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Оксана Забужко і багато інших) - це ї друзі, яких вона, на жаль, бачить не часто, бо всі вони, як і інші люди працюють, і читачів своїх обожнюють;
- вона ніколи не буде "писати брутальності, матюки - те, що модно зараз, про злягання в під'їзді, про чорні речі, які несуть в світ тільки зло...".
Що ж, тепер вона сподобалась і їм, просто членам "Клубу авторской песни", і вони їй обіцяли написати музику на її вірші (щоправда російські), якщо вона ці вірші передасть. Бо сьогодні в неї купа роботи: закінчити початі романи, написати сценарій за мотивами власної книги ... Вона ж тепер доторкнулася до кіно, так як колись і казала "Я доторкнусь до кіно, я буду писати про кіно".
А нам залишається продовжувати відшукувати її героїв по світу, які є "паралельними прямими, паралельними світами, які перетинаються в перекривленому просторі"...

Новикова Марина
19/01/08

Використання всіх матеріалів можливе лише з посиланням на сайт.